Ірина Лахоцька – Де ті слова…

В черговий раз розбився десь літак…
І стигне кров… Думками віє протяг.
Там спори йдуть, війна то чи теракт?
І знов душа вдягає чорний одяг.

Така сумна повістка наших днів
Руйнує вщент всю силу твого духу,
А від смертей й підступної брехні
Хочеться вити й затуляти вуха.

Чи хто з них брав до рук “Святе Письмо”?
Чи хто моливсь до Бога щиро в храмі?
Та знаю точно, ще не так давно
Ці руки вбивць зривали квіти мамі.

То хто ж вселив у їхніх душах зло?
Хто вклав до рук страшного автомата?
І що колись в серцях у них було,
Перш ніж з людини вирости у ката?

Де ті слова, які врятують світ,
Скажіть мені, поети-миротворці?
Чи те насіння має стільки літ,
Що вже давно розсохлося на сонці?

Де той окрайчик світла і тепла,
Поля ромашкові на нашім Сході?
Чи, може, Ліна все-таки права,
Що “сієш, сієш, а воно не сходе”?…

Автор: Ірина Лахоцька

Де ті слова...