Iren Medvedenko – Навіть мертві час від часу…

Навіть мертві час від часу вчаться точити ножі.
Твої хлопці, мій любий, стоять сьогодні на східному рубежі.
З ними стоїть навіть сонце, не тікає за гори,
з ними усі хрести і усі собори.

Їм місяць стелить дорогу до милої, до здорового сну;
їм холодна зима не дає зустріти чергову безтурботну весну.
Хлопці твої, мій любий, тьмяніють і гаснуть враз.
[їм ще ж зарано вмирати, їм ще зовсім не час].

Хвилі синього моря обдають теплим подихом спини;
їхня душа – не темінь, їхня душа – це глина.
Ліпить кожен із них руками старанно і до снаги.
Їх голоси – не повені, то справжні альпійські сніги.

І падає тяжко мертве каміння на плечі,
складає тоді кожен із них до купи усі свої речі,
скидає шкіру стару і смітить волоссям
[така їхня перша молитва, так у них повелося].

Криють вони тебе і мене від північного вітру в наших містах;
вмирають швидко й неголосно, з іменем матері на вустах.

Збирають всі кулі тілом своїм, тихо ідуть на дно,
залишаючи свою гідність в землі, як лишають на зиму зерно.

Щоб воно навесні проростало.

автор: Iren Medvedenko

Війна в Україні