Зачепились слова об скелі.
Розтрощились, зламались, змаліли.
Що вони ? То самотні пустелі.
Це плоди ні на мить не доспілі.
Нам словами кричали і мліли.
Понеслися злощасні, втонули..
Та вони лиш простелені мрії,
Завели і помалу поснули.
У мені твоє слово боліло
Добре наче, не згубне, бузкове.
Та із часом усе воно тліє,
Залишаючи спогадів море..
Словом манять, як спеку дощами
Задихаються ним і вмирають.
Не любіть лиш ніколи словами!
Нікудишні, вони просто тануть…
автор: Іра Сас
