Є слова каштанові, бузкові
і слова, забарвлені нефритом.
Є багряні, із відтінком крові
і блідим серпанком оповиті.
Є солодкі, наче перша вишня,
інші – нищівна морська солоність.
Є оті – залишені Всевишнім,
є дрібні, мов крихти на долоні.
Є вогненно-сонячні – вулкани,
інші гостро обпікають льодом.
Є – сказав… і задушив арканом,
і такі, що мовиш – і свобода.
Є слова свої, а є – чужинці.
Тонеш у словесному розмаю…
Та коли потрібні аж по вінця –
їх немає. Їх чомусь немає…
автор: Іра Саковець
