Кафе на розі незнайомих вулиць.
Коктейлем пряним італійський день
розлився вмить у келихи, спіткнувшись
об тишу непромовлених імен.
Самотність знов підкралася лукаво,
народжена в прощальному вогні.
Ділитись щедро ароматом кави
із тими, хто давно вже по мені
і хто устиг наповнити вітрила,
піймавши вітер білим полотном,
мені так важко розгорнути крила,
загорненій в зажурне кімоно.
Вдихати літо – видихати осінь
в передчутті нестримних перемін…
Лишу самотність у кафе на розі
в зеленій філіжанці з Апеннін.
автор: Іра Саковець
