Ішла, спіткнулася – упала.
Це долі вишуканий жарт –
за кілька кроків до фіналу
отак пожбурити назад?
І знову білі-білі старти,
а там десь фінішна пряма…
І знову змішано всі карти.
Хто винен? Інші чи… сама?
Життя – падіння і підйоми…
А що, коли усе униз?
Коли безвихідність і втома
не раз доводили до сліз?
Волошками синіє небо,
хтось вишиває літом дні.
«Життю завжди радіти треба», –
шепоче тихо клен мені.
Додам у кисле трішки меду,
перефарбую в світле тло.
Тепер моє життєве кредо:
«Що буде – краще, ніж було».
Автор: Іра Саковець
