Іолана Тимочко – Риба-Ліліт

Риба-Ліліт пливе собі голічерева
у черешнево-вигірклий чорний червень,
у перелітно-вигуслі сльози зе́лені,
що червоніють вишнею на щоці.
Риба-Ліліт боїться уже не вижити,
рибу-Ліліт учора накрило тишею,
риба-Ліліт щоночі нестерпно вищає,
з відчаю перетворюючись на ціль,

бідна, чіпляється в світло блідого місяця.
Їй на землі не треба ні сліз, ні місця –
риба-Ліліт воліла б собі зігрітися
і наостанок вишнею прорости.
Риба-Ліліт, ти знаєш, казково-каверзна:
ерос лоліток – ре́верс, кістяк – на а́версі.
Риба-Ліліт вмерзає в осінню паморозь,
небо розкреслює сіткою на хрести.

Риба-Ліліт живе собі потихесеньку
у кришталево-вимерлому піднесенні,
у непоштиво ви́пеленаній версії
Кая і Герди, раю і пекла – всіх.
Риба-Ліліт хотіла звідсіль поїхати,
рибу-Ліліт хитає в снігах і віхолах,
риба-Ліліт – палітра різдвяно-білого –
з подиву перетворюється на сніг.

Риба-Ліліт леліє в собі Осіріса,
що вбереже її від гіркоти і сірості.
Човен відчалює, вічність скажено піниться –
чорна зіниця вичовганих воріт.
Риба-Ліліт уже не боїться вижити…
Рибу-Ліліт учора накрило тишею…
Риба-Ліліт щомиті нестерпно вищає –
риба-Ліліт пливе собі в інший світ.

автор: Іолана Тимочко

Риба-Ліліт