Іолана Тимочко – Коли оскляніє око твого вікна́…

Коли оскляніє око твого вікна́
і в бляклих колінах згасне вогонь гранат,
ти вкля́кнеш у полі, що досі чекає на
кокони колій,
і там, де немає горя,
згориш дотла;
дивись, вимітає літо чужа мітла —
услід за тілами — вила, і знов тіла́ —
до попелу попіл.

Летять голоси
і сльози в країну Оз,
за ними, німими
мертві проходять повз
поля асфоделей Офелій і Еврідік.
Ти — той, хто летить.
Ти — голос.
Ти — чоловік.
Ти — Бог, і твій крик — мов сокіл:
до попелу попіл!

Цей вітер здирає шкіру з німих трембіт,
і міцність руки,
і віру бере услід,
удар межи ре́бра —
твердне тонка рука.
Це твій Рубікон, це світ після “до” і “від”,
це відлік доби,
архангелова труба.
З Адамового ребра — не жона — верба.
О стомлена Єво,
де той Едем?
В біду
я твою бідну душу живцем веду,
лялькою вуду у воду,
вогонь,
а потім —
до попелу попіл.

А потяги бліднуть, тримаючи курс на схід —
це твій Рубікон, це світ після “до” і “від”,
це відлік вогню і вічність твого вікна́,
це просто відсутність голосу…
І війна,
де чорні метелики болю в черленому коконі,
і мантра у божих вустах:
до попелу попіл…

12.07.2014
автор: Іолана Тимочко

Війна в Україні