з-під вій, з-під снів, з-під місяця й небес,
в сузір’ї тіней ще наснися, мій мольфаре!
над обрієм чорнила розливають хмари,
під серцем б’ються кілька хвиль чудес…
й мовчи…нехай за нас говорить ніч:
один-два-три, неначе па, короткий видих…
блукають небосхилом зоряні сновиди,
торкаються твоїх примарних пліч…
наснися, ворожію! ворожи!
цей віщий сон нам переб’ють недільні дзвони,
спувай чар-зіллям, затуляй вустами стогін,
долонями малюй нові шляхи…
за грані, за межу, до забуття…
бо я відтак не вчую дримбу і трембіту,
наснися нині сяйвом сонця, білим світлом,
мольфаре – дивний сон мого життя!
автор: Iнна Орлецька
