Христина Сирова – Не їхня вина – малодушність

Видихни. Глибоко щоби стиснуло ребра.
Кинь їм слова в спини черстві і йди.
Перед тобою магістралі незвіданих зебр,
Довгих доріг та днів. Їхні вуха оніміли.
І серця стали глухі. Йди від них. Вони
Забирають твій кисень. Розсипаєшся.
Сподіваєшся, що оцінять. Шукай свою стаю
Любий. Серед цих – «своїх» ти чужий.
Перехожий. Дивний та інший.
Запалюєш їх, а сам вигораєш до тла.
Ти митець, божевільно шукаючи Істину.
А для них це все марнота.
Кожен клаптик паперу на якому мітиш сліди
Це твоя друга шкіра, а для них стратосфера.
Не доводь свою правду. Не рви серце. Не шарпай.
Для когось твої слова ще стануть бальзамом.
Лікуватимуть душі, зцілятимуть сни.
Любий, ну прости їм. Не їхня вина – малодушність.
І їхні очі знайомі з слізьми.
Ти запакуй свої плани і мрії з собою візьми.
Видихай образи їм в душі. Та прости. Візьми і прости.

автор: Христина Сирова

Не їхня вина – малодушність