Христина Сирх – До колишніх не дзвонять о першій ночі…

До колишніх не дзвонять о першій ночі,
Не розказують свіжих новин і не просять газет,
І хай, навіть, день маринуватиме їх у своєму соці,
Колишнім не присвячують вірш чи новий сюжет.

Їхнє ім’я не кличуть, не турбуються про гастрити
Знесилені кроки не перетворюють на добрий ранок
Солодким чаєм не заливають бо треба попити,
Бо якщо так, то навіщо хтось інший відвідує ганок?

Босоніж бігає там по росі і збирає кожну нову вістку
Стебло протирає від пилу, кладе маленький знак на плечі
І грає, грає в ніжність, яка не піддається силі каліцтву,
Яка схожа до тих, хто віддає себе повністю, як на весні.

Яка не заслужила щоб гарячих венах текла чужа істерика,
Піддавалася ляпасам і щосили кричала: «Дурак!»
За способами закручувалася спіраллю, як діалектика
Боролася з наглістю, падаючи без життєвих ознак.

Бо як такий поворот назвуть перехожі будинків?
Поки мир пануватиме над сном всеодно треба їсти,
Всеодно треба занурюватися і шукати золоту серединку,
Щоб не смітити і не пахнути твоїм містом.

Бо,чуєш, колишнім не сповіщають про повітряні атаки
Ігнорують і щосили надають удару по ребрах байдужістю,
І хай голосять, що боляче, кардіограма покаже нові знаки.
Колишні просто так не дзвонять і не піднімають трубки.

автор: Христина Сирх

До колишніх не дзвонять о першій ночі...