Я лежу в квітучім полі
І дивлюсь в блакитне небо.
Сонце світить аж до болі,
А мені її не треба.

Я уже нагрівся, досить!
Вже набридло це проміння.
Більш ніхто мене не спросить
Де подів своє терпіння.

Хочу неба та без сонця.
Це мабуть найбільша мрія.
Тільки  зашторене віконце
Тепер дає мені надію.
Я лежу в квітучім полі
І дивлюсь в блакитне небо.
У моїй нещасній долі
Сонця вже нема,…а треба.

автор: Пунько Олексій

Меню