Грушовська Катя – А де ж ти був…

останнього разу ми бачилися за тисячу років до нашої ери
тоді ще спліталися з вічністю наші пальці долоні вуста
тоді ще дихалося терпко літалось високо жилось химерно
з ключиць живиця
не можеш спати – рахуй до ста

не можеш рухатись не можеш бачити – тоді кричи

на плечах згарища у вухах повені в повітрі тихо
я загубилася між ртутних спогадів своїх плачів

(і знаєш
кисень в легенях – це ще не зовсім дихати)

а люди приходили пахнули сирістю димом зневірою
люди ламали мене мені ребра мене вивертали їм було мало

тепер ти кажеш все буде добре давай-но руку повір мені

а де ж ти був тоді коли вони мене ламали ?

автор: Грушовська Катя

де ж ти був...