Глібов Леонід – Жаба й Віл (скорочено)

Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь.
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться… —
Казать їй друга почала;
А та не слуха… дметься… дметься.
— Що, сестро, як тобі здається.
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні, голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивися!
— Та годі, сестро, схаменися!
— Не слуха Жаба, дметься гірш,
— Все думає, що стане більш.
— Та й що, дурна, собі зробила?
— З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є.
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Байка Л. Глібова розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла ти такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, поки ! луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Це алегорична картина, яка висміює людей, що прагнуть досягти того, що виходить межі їхніх можливостей. Причому йдеться не про щось необхідне, суспільно корисне, а про звичайні забаганки. Автор у кінці виводить мораль: треба жити так, “як милосердний Бог дає”, тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей. Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою (голубонька, одубіла та ін.).

стислі перекази творів української літератури