Гапонюк Тетяна – В душі ми порцелянові ляльки…

В душі ми порцелянові ляльки
І хто боров свій страх — уже розбиті,
І пишуть знов зневірені рядки,
І рани, у очах у них, відкриті.

Чому ж ми ризикуєм за дарма,
Якщо на перемогу можна й не чекати?
Наш страх комфортна і міцна тюрма,
Із неї чи захочеться тікати?

Але людина, знаючи давно,
Сумний фінал своєї боротьби,
Ризикуватиме, за щастя, як в кіно,
Піде вперед і не спинить ходьби.

Бо в кожного із нас, якийсь хоч раз,
Мізерний шанс є все перемогти,
Тому і боремося повсякчас,
Тому повинні завжди далі йти.

Маленьке щастя здатне все змінити,
З*єднати всі уламки наших душ,
Примусити поразки всі забути,
І в морі сліз створити купу суш.

Зневіряні рядки знайдуть надію,
Розбиту ляльку можна ще спасти,
Для цього лиш потрібно мати мрію,
І силу, щоб цю мрію досягти!

автор: Гапонюк Тетяна

В душі ми порцелянові ляльки...