Нам хочеться банального тепла,
Гарячих батарей й води у крані.
Чи нам насправді все ще рано
Або уже згоріли ми до тла.
Нам хочеться банального тепла,
Палких обіймів, що відкинуть втому.
Ми хочем, щоб було нам це знайоме,
А не лише обійми з напівсна.
Хіба талант не є магнітом щастя?
Життя показує, насправді навпаки.
І ми давно уже не (малюки),
Давно вже ми попали в життя снасті.
Здається, щастя поруч, ось, поглянь,
Повсюди посмішки, розваги, поцілунки.
Ми хочем теж напитись цього трунку.
Ми вже втомилися від вічних цих завдань.
У нас багато є недоліків, проте
Ми краще тих, шепотячих за спиною,
Бо головне залишитись людиною,
А не залишитись назавжди аби-де.
автор: Гапонюк Тетяна