Галина Танай – Проводжаєш його…

Проводжаєш його, як завжди проводжала птахів –
Без надій на новини і з дивною вірою в зустріч.
Розділяючи навпіл запаси любові й страхів,
Відчуваєш, як в місті стає несподівано пусто.
Розкладаючи відстань між вами на сірий папір,
На сухі сантиметри блідої від літ шляхівниці,
Помічаєш, як тоншає й тихне затерте до дір
Запорошене небо дощисто-м’якої столиці.
Під ногами співає різдвяної вимерзла твань,
І здригається в такт беспричинно розбурхане серце,
І приймаєш цей дощ, неодмінну оправу прощань,
Як послання чи знак, запоруку, що він повернеться.
Затискаєш всю відстань між вами у дотик руки.
Із дощу засівається сніг, м’якотіло і густо.
Відпускаєш його, як пускають осінніх птахів –
Без надії, а втім, зі спокійною вірою в зустріч.

автор: Галина Танай

Проводжаєш його...