Галина Крук – Мушу зізнатися, боже…

мушу зізнатися, боже, що не вмію жити
на цьому світі, а як на тому – іще не знаю
пробувала, старалася, ходила до школи,
навіть траплялося по дурості вчити інших,
вторила за кимось: жити значить вмирати
мушу зізнатися, боже, що не вмію вмирати,
а найгірше – не хочу
світ такий гарний – дерева, хмари, навіть комахи,
у всьому доладність,
люди довкола такі цікаві, кожен – як книга,
мушу зізнатись,
книг не перечитала навіть тих, що в програмі
не знаю імен багатьох дерев і пташок не розрізняю

за співом
не знаю багатьох мов, людських і звірячих,
не розумію, чому війни і хвороби, чому страждання,

якщо стільки любові розлито в повітрі
все ще ніяковію, коли ловлю себе на думці про тебе,
все ще не можу відвести погляд,

коли бачу себе в ванні голою,
ніби когось іншого, ким я стала чи ким мені не стати
пізнаю, та не можу впізнати
жити значить ставати собою, – кажеш

легко тобі, боже, ти знаєш, хто ти

автор: Галина Крук

Мушу зізнатися, боже...