Галина Крук – Cниться мені бомбосховище…

сниться мені бомбосховище на околиці пам’яті,
останнє вціліле зі шкільних уроків воєнки
– більше війни не буде, – казала нам вчителька,
але кожен із вас, діти, мусить затямити:
у разі ядерного вибуху,
застосування зброї масового враження
чи іншого казусу
слід спускатися в бомбосховище, уникаючи паніки,
брати лише необхідне, нічого зайвого:
теплі речі, якби війна затягнулась до холоду –
в бомбосховищі, знаєте, діти, не вмикають опалення
– а хіба там і без того не буде гаряче? –
кидав хтось із задньої парти дотепну репліку
– а тебе, Гриновець, взагалі не відомо чи пустять ще,
всім не вистачить місця,
запаси води та харчів обмежені…
вже знаю:
при тому армагедоні не вдасться уникнути паніки
скількох буде затоптано
при вході до останнього бомбосховища?
не уявляю, як ти, Боже, робитимеш вибірку –
кожен десятитисячний?
кожен мільйонний?
а похибка?
вірю, що обійдеться без дискримінації
за статтю, расою, віросповіданням
хочеться вірити…
скільки ковтків повітря кожному з них вистачить,
доки вони чекатимуть свого deus ex machina…
– кожен клас, – казала нам вчителька, –
тримається свого наставника,
і ще раз повторюю –
не ганяти в проходах між нарами,
мати при собі в нагрудній кишені бірочку з іменем,
написану каліграфічним,
а не таким, як у тебе, Федечко, почерком…
навіщо? – дивуюся досі
напевно, для того,
щоб ангели,
які виноситимуть душі
(бо ніхто ж насправді не виживе)
щоб ангели в білих одежах з червоним хрестом
(і півмісяцем?)
щоб ангели знали, як до тебе, малий, звертатися…

автор: Галина Крук

Cниться мені бомбосховище...