Дмитро Славич – Коли небо мовчить…

Коли небо мовчить і безжально затягує хмари,
блискавиці тріщать, розбиваючи тишу нічну,
ніби щось неземне наді мною накладує чари
і приходить вона – королева самотнього сну.

Я шукаю її – цю примару моєї уяви
поетичний міраж, цей терпкий заборонений плід
у липневім дощі в ароматі ранкової кави
ніби чиста сльоза, ніби вільний пташиний політ.

Я шукаю її серед тисяч заплутаних вулиць,
в хаотичній юрбі, що без цілі блукає по них,
я між ними чужий, заблукалий далекий прибулець
серед сотень думок і мільйонів бездумно німих

Не зупинять мене ані люті зимові морози,
ні рясний листопад, ні чарівна відлига весни,
ні ті самі нічні, божевільні і гамірні грози
коли вперше прийшла й полонила романтика в сни

Ти – мій райський нектар, панацея від болю земного,
промінь світла в пітьмі, я тобою одною живу,
обіцяю, знайду, божевільний від образу твого,
ти приходь уві сні, я ж прибуду уже наяву.

автор: Дмитро Славич

Королева самотнього сну