я літатиму довго над лісом осіннім
я кричатиму довго над полем німим
стану жовтим листком
стану сірою тінню
невловимим як мить
безтілесним як дим
був сторічний мій страх і притиснутий
голос
на батьківських кістках розкисав глинозем
озирнувшись побачу
що поруч нікого
тільки плач що безвихідно зветься дощем
я згадаю тебе як одвічну оману
у глибинах буття нерозгадані ми
я літатиму довго та птахом не стану
бо не треба птахів
в передмісті зими
автор: Дмитро Лазуткін
