Дмитро Лазуткін – Нема

розставляв прапорці заплітав тенета
десь і сам блукав ніби дикий звір
а вона питала: ну де ти? де ти?
я кохаю тебе повір

а вона дзвонила йому надвечір
не чекаючи поки подзвонить він
і кохання тримало її за плечі
й кошеня звивалося біля колін…

і птахи що у сни її залітали
і вогні що з’являлися і не зникали
і цілунки котрими ловила тишу
обертались на гру – божевільну і хижу
але билося серце
і в серці лунало:
мала я ніколи тебе не залишу

він шукав пояснень робив зауваження
доки сонце сідало над житломасивами
а вона все ловила якісь відображення
бо їй просто хотілось чогось красивого

він казав – ми ніколи не станемо іншими
він благав дочекайся а там побачимо
їхні ночі були показово грішними
аж настільки що не вимагали пробачення

але справжня ніжність нічним експресом
пролітає лишаючи присмак болю
він приходив невчасно прощався весело
говорив – щось назавжди єднає нас із тобою

заганяв себе у шаленім русі
ніби світ чужий ніби світ – тюрма
та одного разу кинув усе й повернувся
а її нема

автор: Дмитро Лазуткін

Дмитро Лазуткін