Сіре місто і люди біжать все кудись…
я не знаю, куди мені йти за тобою…
На бруківці давно снігом вкрились твої сліди.
Ти далеко, десь там, та в думках ти завжди зі мною…
Моя мила, спинись! Бачиш – погляд я твій ловлю!
Я шукаю його у холодних очах перехожих…
Сотні прожитих днів без жалю на вогні спалю,
Залишу тільки сни, у яких ти завжди приходиш…
Зупинись! вип*єм кави з тобою із присмаком літа!
Можна чаю, без цукру, та тільки прошу – не йди!
Але ти і без кави терпдавно вже зігріта…
Розчинилась в обіймах чужих, залишилися лиш сліди…
На деревах у парку лишилися дотики пальців,
На бокалах розбитих вуста залишили сліди…
Ти по місту із вітром так мило кружляла у танці…
Кава… Птахи… Мости… Божеволію… Ні, не йди!!!
Бачу сни, у яких я блукаю разом з тобою…
Бачу сни… Бачу сни й до кінця не втрачаю надії…
Але сніг же розтане, мерзотник, сліди забере з собою…
Із струмками так тихо вони попливуть в мої мрії…
Зупинись, вип*єм кави з тобою із присмаком літа!
Ти пішла… Що ж – іди, а я питиму сам коньяк…
Мені холодно, сумно… Я знаю – ти іншим зігріта…
Я нап*юся до смерті….
Бо жити ….
без тебе….
ніяк….
автор: Дід Михалич
