Заум (рос. заумь) — один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О.Кручених, В.Хлєбніков, В.Каменський та ін.), спроба його теоретичного обґрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923). 3. приковує до себе увагу і сучасних прихильників авангардизму (“Авангардисти Тифліса”. — Венеція, 1982). Вони диференціюють чистий 3., який зберігає звичайні граматичні форми у новому фонетичному їх наповненні, від чистої абстракції (див.: Абстракціонізм), що спостерігалася в обериутів чи європейських конкрет-поетів. Корені 3. містяться у глосолаліях, анаграмах, дитячому мовленні, схильному до довільного словотворення. Відомий 3. і в українській поезії, зокрема у творчості панфутуристів, тобто був явищем не тільки російського футуризму. Зразки його наявні у доробку М.Семенка, Гео Шкурупія, А.Чужого та ін. Звертався до 3. й М.Бажан:

Мене зелених ніг
тіл тюль люля хміль […].

Це приклад вірша-конгломерата, складеного впереміж із звичайних реалістичних, заумних та абстрактних елементів. У тогочасній поезії траплялися випадки майже безконгломератного 3., як-от у вірші “Ляля” Гео Шкурупія:

Лю
льоль
лієллі лієллі
канц канц.
ае еа ео леллі
бумеранг бумеранц
тфуїті твіті лю […].

Досвід своїх попередників використовують сучасні неоавангардисти (“Бу-Ба-Бу”, “ЛуГоСад”, “Пропала грамота” та ін.), поєднуючи 3. із граматичними формами, як, скажімо, Н.Гончар:

чулення
роз-о-зне
розпука пуп’янка п’янка?
яка різниця? […] 

Меню