Ямб (грецьк. iambos — напасник) — в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний Я.:

Іду посеред поля я,
Іду;
Голівонька вже крутиться —
Впаду,
Тоді над лине мавонька,
Як сон […]

(В. Поліщук).

Не часто трапляється й двостопний Я. Його прикладом може бути строфа з поеми І.Драча “Смерть Шевченка”, подовжена у третьому рядку гіперкаталектичною клаузулою:

Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер ,
Звіває з віт.
Тристопний Я. також не дуже поширений:
Заквіт осінній сум,
осінній сум заквіт.
На віях я несу
гаптований привіт —
і любій принесу,
прохатиму: візьми;
заквіт осінній сум —
заквітнемо і ми

(В. Чумак).

Чотиристопний Я., завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:

Яких іще зазнаю кар?
Якими нетрями ітиму
Шляхами з Риму і до Криму
Під гвалт і кпини яничар?

(І. Світличний).

Часто спостерігається п’ятистопний Я.:
Гарячий день — і враз достигне жито
І доп’яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще непережитий,
Єдиний день — мого життя корона

(Олена Теліга).

Шестистопний Я., що за кількістю складів відповідає олександрійському віршеві, був улюбленим розміром київських “неокласиків”, передовсім М.Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І.Антонич:

Антонич був хрущем і жив колись не вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко […].

Семистопний Я. спостерігається серед вільних ямбів:

Зсуваються усе грізніше чорно сизі хмари…
Стає на всій землі надто душно, темно; тяжко, млосно…
…І тоскно
В мінливім блискавок червонім миготінні […]

(А. Казка).

Восьмистопний Я. — крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,
і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко.
Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранців

(Б.-І.Антонич).

В Елладі Я. називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Згодом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром. Пізніше Я. поступово виповнювалися жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С.Гординського “Слова на каменях. Римські ямби” (1937), М. Бажана “Ямби” (1940). Я. вживається й у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий Я. практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Я. використовується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:

[…] Коли нараз мені в чужому краї
не вистачить на подих України,
коли поміж небес та океанів
не втримають мене сріблисті крила, —
зостанеться гарячий попіл предків,
і я розвіюсь над широким світом
живучими пилинками землиці —
тієї, у якій коріння хліба,
тієї, у якій моє коріння

(П. Перебийніс).

Меню