Внутрішня рима — одна з визначальних форм римування, засіб розкриття можливостей версифікаційної фоніки. Має велику традицію як у світовій поезії (“Євангеліє” Отфріда, досвід романтиків тощо), так і в українській. В.р. досить широко застосована у ліриці Т.Шевченка, де засвідчує всі можливі варіанти та комбінації: римування суміжних слів, піввіршів непарного вірша з піввіршем парного, горизонтальна алітерація і т.д. Приміром: “Послухає моря, що воно говорить, / Спита чорну гору: чого ти німа?”; “Якби-то ти, Богдане п’яний, / Тепер на Переяслав глянув!” та ін. Майстрами В.р. вважаються П.Шеллі, Дж.Байрон, А.Міцкевич, К.Маро, П.Тичина, М.Вінграновський та ін. І.Качуровський нараховує 9 позицій В.р., які поширені в класичній та сьогоденній українській поезії. Серед них розглядається рима початку вірша з його кінцем та кінцем наступного (“Іде кіт через лід / Чорнолапо на обід” — М.Вінграновський); кінця попереднього вірша з початком наступного (“Іде, іде снігами / На південь, північ, схід, — /А вслід червоні плями, / А вслід червоний лід” — Д.Фальківський); рима піввіршів (“Літо пахло дощем, бузиною, порічкою, / в надвечірніх кущах цілувалися пари, / і коли стигле сонце сідало за річкою, / пахли тихим дощем кам’яні тротуари” — Ю.Андрухович; “Нагі ми, світе, глянь… нагі і многогрішні / зрива всевладна длань з нас сповиття торішні…” — П.Мовчан); рима піввірша з кінцем вірша (“Кому — долю багряну, кому — сонце з туману, / Кому — перса дівочі, кому — смерть серед ночі” — І.Драч); початки суміжних чи близько розташованих суголосних слів (“Цей такт, / Цей тракт хитких істот, // Цей акт одвертий, акт прилюдний, / Цей неймовірний акт” — М.Бажан); рима суміжних слів у вірші (“…і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені” — Б.-І.Антонич); суцільна або майже суцільна рима (“…І голосе. Хто се, хто се Дзвони носе, Хто се він? — Г. Чупринка); суцільна монорима (“Там тополі на волі у полі” — П. Тичина).