Віланела, або Віланель (фр. villanelle, від лат. villanus — селянський) — у добу середньовіччя — пісня пастухів, у добу Відродження — пісня про кохання, стилізована під сільську пісню. Строфічна будова В. досить складна: має 6 тривіршів однакової структури, схожих на терцини, і останній 19-й рядок. Всі рядки охоплені двома римами, з яких одна зв’язує 13 рядків (перший та третій рядки кожного тривірша і заключний), а друга — 6 рядків (середні рядки всіх шестивіршів). При цьому перший рядок повторюється повністю у шостому, дванадцятому й вісімнадцятому, а третій — у дев’ятому, п’ятнадцятому, дев’ятнадцятому; вони містять основну думку В., віршовий розмір якої — чотиристопний хорей, подеколи — ямб. Звертався до В. французький поет XVI ст. Ж.Пассер:

Загубив я милу фею,
Що майнула, як весна.
Поспішу я вслід за нею.
Ти в розлуці із зорею?
Значить, доля в нас одна:
Загубив я милу фею.
Вірю спраглою душею,
Як твоя любов міцна:
Поспішу я вслід за нею.
Я з тобою, мов з ріднею,
Знов ділю печаль без дна.
Загубив я милу фею.
Без її краси — лілеї
Все — мов пустка мовчазна.
Поспішу я вслід за нею.
Смерте, владою своєю .
Скористайся, навісна:
Загубив я милу фею,
Поспішу я вслід за нею

(переклад Б. Мельничука).