Веди, або Ведична література (санскр. веда — знання) — давні пам’ятки індоєвропейської словесності, створювані впродовж ІІ-І тис. до н.е. У точному значенні слова В. — чотири збірники (Рігведа, Самведа, Яджурведа, Атхарваведа), які містять космогонічні міфи, офірні формули, ритуальні дійства, а головне — концепцію світотворення, яка перегукується а багатьма збереженими фрагментами протоукраїнського світобачення. На основі В. пізніше виникають трактати-коментарі (брахмани). Найвищим досягненням В.л. вважаються-філософські твори у віршах та прозі (араньякі та упанішади). Чимало ведичних сюжетів підтверджуються смисловим кодуванням, збереженим у курганах, розкиданих на теренах України, зокрема в її лісостепових та степових ареалах. М.Драгоманов знаходив аналогії між В. та українськими колядками, Леся Українка перекладала мотиви ведійської доби. Деякі В. з’явилися окремим виданням “Голоси стародавньої Індії” (К., 1982) у перекладі українською мовою П.Ріттера.