Умовчання, або Апосіопеза (грецьк. aposioptsis — мовчання) — стилістична фігура, яка фіксує незакінчену, зненацька обірвану думку, підкреслює натяк на особливу ситуацію, що потребує делікатності, неординарного розв’язання. У. вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше — в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування:

Будь мені, як тая біла дама,
Що по замку в тиху північ йде,
Будь мені, неначе скарб Сезама, —
Ключ пропав… Ніхто не віднайде

(Б. Лепкий).

У. застосовується і в тих випадках, коли небезпечно називати конкретне явище, і тому письменники змушені вдаватися до метонімічних прийомів, близьких до антономазії, еліпсів, “езопівської мови”, як, приміром, В.Симоненко у казці “Цар Плаксій і Лоскотон”, “Казці про Дурила” чи вірші “Курдському братові”.