Цикл (грецьк. kyklos — коло) — ряд пов’язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість. У літературі — сукупність художніх творів одного жанру, які об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включаються до Ц., визначається плинністю настрою ліричного героя чи розвитком внутрішнього конфлікту, переживання. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, твори Ц. витримані у спільному стильовому ключі, завдяки композиційній єдності набувають додаткової естетичної вартості. За спостереженням Д.Чижевського, вже :”барокові письменники часто прямували до циклізації віршів, до об’єднання їх у певні групи, сполучені якоюсь внутрішньою єдністю”. Відчуваючи надтекстову вартість, керуючись художньою інтуїцією, письменник включає твори, написані в один час, до різних Ц. або різночасові твори — до одного Ц. Характерні з цього погляду Ц. “Ритми” і “Хвилини” Лесі Українки. До циклізації лірики часто вдавалися І.Франко, П.Тичина, М.Рильський, Д.Павличко, Олег Ольжич, Б.-І.Антонич та ін. Відомі епічні Ц.: повісті П.Панча (“З моря”, “Без козиря”, “Голубі ешелони”, “‘Повість наших днів”); львівський Ц. романів Р.Іваничука (“Черлене вино”, “Манускрипт з вулиці Руської”, “Вода з каменю”, “Шрами на скалі”); київський Ц. історичних романів П.Загребельного (“Диво”, “Первоміст”, “Смерть у Києві”, “Євпраксія”).