Теорія літератури (грецьк. theoria — спостереження, дослідження) — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів; одна з трьох основних ланок літературознавства (поряд з історією літератури і літературною критикою). Т.л. як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формується поступово на основі роздумів, аналізу художньої творчості, мистецтва взагалі і в процесі диференціації гуманітарних знань оформлюється наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у відносно окрему науку, продовжуючи взаємодіяти з філософією, естетикою, поетикою, історією літератури та літературною критикою. Т.л. має інтернаціональний характер. В Україні Т.л. формували літописці, перекладачі, вчені, діячі культури. Спеціально розробляли її проблеми викладачі поетики і риторики Києво-Могилянської академії (Ф.Прокопович, М.Довгалевський та ін.), професори університетів і гімназій, які викладали естетику, теорію словесності, історію літератури: І.Кронеберг, П.Гулак-Артемовський, А.Метлинський, М.Максимович, П.Житецький, М.Петров, О.Потебня, О.Огоновський, О.Колесса, О.Барвінський та ін. Сприяли становленню Т.л. історики за. фахом М.Драгоманов, В.Антонович, М-Грушевський; літературні критики П.Куліш, І.Франко, В.Горленко, М.Вороний, І.Стешенко, М.Федюшка (Євшан) та ін. Важливими віхами в розвитку власне теоретико-літературної думки XIX ст. стали праці О.Потебні “Мысль и язык” (1862), “Из лекций по теории словесности” (1894), I. Франка “Із секретів Поетичної творчості” (1898), переклади українською мовою праць І.Тена, В.Гюго, Е.Еннекена, вихід 1898 журналу “Літературно-науковий вісник”. У період розбудови української національної держави, духовного відродження 20-х років XX ст. з новими ідеями виступили М.Зеров, О.Білецький, С.Єфремов, П.Филицович, Б.Навроцький, С.Балей, А.Ніковський, молоді літературні критики М.Рудницький, Я.Савченко, Д.Загул, В.Бобинський, М.Доленго, Д.Донцов, С.Петлюра, Б.Якубовський, естетики В.Юринець, С.Федчишин. Проте політичний розгром більшовиками своїх опонентів протягом 1925-37 спричинив засилля в гуманітарних науках вульгарного соціологізму і звів Т.л. до розробки проблем реалізму, народності, ідейності на основі догматичної теорії відображення, партійності й класовості. В еміграції проблемами літературознавства займалися Л.Білецький, М.Гнатишак, Д.Чижевський, згодом Ю.Шевельов (Шерех), В.Державин, Г.Костюк, Б.Романенчук. ВУРСР популяризації і функціонуванню Т.л. сприяло її викладання в університетах і педагогічних інститутах. В окремих вузах існували спеціальні кафедри Т.л., відділ Т.л. в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України, однак помітних здобутків Т.л. того періоду не мала. Проблеми специфіки літератури, психології творчості розробляли Г.В’язовський, А.Войтюк, Г.Сивокінь, літературних напрямів — Л.Новиченко, П.Волинський, І.Дзеверін, Д.Наливайко, методологію аналізу, поетику словесного мистецтва — В.Лесин, Валентина Поважна, М.Гіршман, О.Пресняков. Праці з Т.л. публікувалися в журналі “Радянське літературознавство” (заснований 1957), у міжвузівському збірнику “Українське літературознавство”. За межами України теоретичні аспекти літературознавства (структурна поетика, онтологія і семантика тексту, методологія вивчення літератури) розробляють Дж.Фізер (США), І.Качуровський (Німеччина), Г.Грабович (США), Я.Розумний (Канада), М.Павлишин (Австралія). В Україні ці проблеми постали в центрі уваги В.Брюховецького, Р.Гром’яка, Наталі Костенко, Валерії Смілянської, Г.Клочека, Р.Піхманця, О.Чиркова, а також теоретиків,, які виходять із засад філософської естетики (Оксана Забужко, М.Ігнатенко, А.Козлов).

Меню