Теорія епічного театру — теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б.Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираженняепохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії. Т.е.т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені, демонстрації образу, а не перевтілення в нього. Глядач ставився в ситуацію спостерігача, в нього викликався інтерес до дії, а не до її розв’язки, він привчався вивчати побачене, а не співпереживати, тобто наріжним каменем вважався розум, а не ірраціональна стихія. Т.е.т. мала неабиякий вплив не тільки на сценічне мистецтво XX ст., а й на творчість Л.Фейхтвангера, Н.Хікмета, М.Фріша, Ж.-П.Сартра та ін. Вона позначилася і на творчих пошуках Леся Курбаса.