Станси (італ. stanza — зупинка, кімната) — невеликий ліричний вірш, що складається із чотирирядкових ямбічних строф, кожна з яких характеризується викінченою філософською думкою. При цьому вони відмежовані одна від одної і за змістом, і за формою. Проте схема римування однакова впродовж усього вірша. Термін “С.” увійшов у західноєвропейську поезію на межі XVIII — XIX ст. (Й.-В.Гете, Дж.Байрон, О.Пушкін та ін.) як назва особливого жанру порівняно з елегією чи одою. В українській поезії С. віднаходимо у творчій спадщині Б.Кравціва (збірка “Сонети і станси. З поетичного щоденника 1971—1973”):

Зайнявшись сонцем, ярий день розпломенів,
Мов схований у нетрях саду клад,
Розписує навсібіч сіттю променів,
Грайливим сяйвом сонячних каскад.
Як візьметься вже прохолодь по полудні
І тіні знітяться нам біля рук,
Під вечір важчають думки і жолуді
І падають із стукотом на брук.

До С. звертаються і сучасні поети, приміром М.Вінграновський.