Рима (грецьк. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Р. як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава — держава), навіть групи слів (складна P.: характерника — химерний кат), зрідка — цілі рядки (панторима), тісно пов’язується з ритмомелодикою, лексикою, синтаксисом, строфікою віршованого мовлення. Попри те, що їй відводиться чільна роль у ліричній композиції та строфотворенні, вона виконує й інші функції: естетичну, мнемотехнічну, магічну, ритмоінтонаційну, жанрововизначальну. Р. також виповнюється важливим смисловим навантаженням, поглиблюючи основний зміст поетичного твору:’
О Боже мій, така мені печаль
і самота моя така безмежна,
нема вітчизни. Око обережно
обмацує дорогу — між проваль
(В.Стус).
Тут, зважаючи на послідовність римування даної строфи (кільцеве та суміжне), відповідно у більш прямій формі розкривається екзистенціальне переживання поета: печаль — (між) проваль; безмежна — обережно. Водночас Р. відбиває і певні нюанси, приховані в основному поетичному тексті. Тому вважати її за версифікаторську оздобу безпідставно. Як свідчення шляхетного смаку та інтелектуальної винахідливості, Р. вказує на невичерпні можливості одухотвореної версифікації, навіть у межах канонічних форм, на переборення шаблонності банальної, зуживаної Р. завдяки свіжій, вишуканій, неординарній. За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах Р. поділяються на окситонні (чоловічі), парокситонні (жіночі), дактилічні та гіпердактилічні, за якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за повнотою суголось — точні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні, кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена Р. Правлячи за основний чинник строфотворення, Р. поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет). Переважна більшість творів сучасної поезії — римована, однак античній версифікації Р. була майже не відома, хоч подеколи траплялася (двовірш Горація у “Посланні до Пізонів”). Вважається, що Р. запровадилася пізньолатинською (християнські гімни IV ст.) та давньонімецькою (“Книга Євангелій” Отфріда, 862) поезією, а відтоді, з IX ст., зазнала поширення та канонізації. Слово “рима” в ряді мов було чоловічого роду (німецька, польська) та жіночого (італійська, іспанська, французька, англійська, російська, українська), подеколи застосовувалось у значенні “вірш” (Італія, Іспанія). В добу класицизму, зорієнтовану на антику, відбулася деканонізація P., що позначилося на творчості Ж. Расіна, Ф.-Г. Клопштока, пізніше — Ф. Гельдерліна, романтика за світовідчуванням, однак усунути її з поезії не могли. І сьогодні вона співіснує поряд з неримованим віршем, виявляючи свій невичерпний потенціал.