Психологія творчості — відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П.т. — міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX—XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні методи П.т. — самоспостереження митців (інтроспекція), аналіз їх записних книжок, рукописів, спостереження за процесами творчості і сприймання, анкетування, експерименти із застосуванням спеціальних приладів, експертні оцінки тощо. Серед відомих учених, які працювали і працюють у галузі П.т., — О. Потебня, І. Франко, М. Рубакін, Л. Виготський, М. Арнаудов, 0. Цейтлін, П. Якобсон, 0. Ковальов, М. Теплов, О. Костюк, Г. В’язовський, М. Година, Р. Піхманець та ін. У П.т. розглядаються такі етапи (фази) творчого процесу: виникнення творчого задуму, його виношування; втілення творчого задуму, “муки творчості”; обробка, шліфування першого варіанту твору; сприймання реципієнтами різних типів завершеного твору. Особлива увага звертається на проблеми художнього таланту та його вчасного діагностування; природи і ролі інтуїції та уяви; ролі в творчому процесі підсвідомого і свідомого, умов збереження довголітнього творчого потенціалу, причин, що зумовлюють індивідуальну неповторність сприймання художніх творів