Одивнення — цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття. Мовиться про створення такої форми, яка б передавала настрої та переживання автора, змушувала б реципієнта самому продовжити процес її сприймання з віднайденого, свіжого кута зору. В такому аспекті окреслюється чимало поезій І. Драча, приміром, “Балада про відро”:

Я — цинкова форма. А зміст в мені — вишні.
Терново-вишневі запилені кулі,
Що зорі багряні пили на узвишші
І зірвані, п’яні лежать, як посну лі.
Я — цинкова форма. А зміст в мені — груші,
Суперниці сонця, світильники саду,
З республіки соків заблукані душі,
Підібрані в пелени в ніч грушепаду.
Я — зрізаний конус. А зміст мій до скону —
Все незалежне, що вплине у мене:
Дині-дубівки, чи промені хрону.
Чи гички хрумтливої тіло зелене.
Я — цинкова форма. А зміст не від мене,
Підвладне я часу, підвладне потребам.
Коли ж я порожнє в бутті цілоденнім.
Тоді я по вінця насипане небом.

Цей художній прийом спостерігається в багатьох творах І. Драча (“Сучасна балада-казочка для дорослих”, “Балада двох коней”, “Балада золотої цибулі” та ін.), поетів яскравого метафоричного мислення, схильних до гри мовними формами (тропами, звукописом, синтаксичними конфігураціями тощо), до композиційної послідовності у розташуванні мовних відтинків, у паралелізуванні прийомів сюжетотворення та фігур поетичного синтаксису і т. п. Термін 0. запровадили в літературу представники формальної школи в Росії.