Народність — одна з основних прикмет літератури. Проблема полягає в різному тлумаченні Н.л. і в коректному застосуванні цього принципу художньої літератури*як критерію поцінування художніх творів. Ще І. Франко 1878 звертав увагу на те, що І. Нечуй-Левицький не розмежував понять “реальність, народність, національність”, а пізніше вказував народницькій критиці на чистий утилітаризм у підході до художньої літератури. На межі XIX—XX ст. розбіжність між естетичною і народницькою критикою оформилась на концептуальній основі. Найбільш виразно це сформулював С. Єфремов в “Історії українського письменства”: “Беручи письменство за прояв життя нашого народу, за покажчик громадського руху серед його, за все голосніший одгук інтересів широких мас людності, я спробую дати історичний огляд українського письменства, як визвольного в широкому розумінні руху, що всіма сторонами охоплює життя українського народу й показує йому раз-у-раз стежки до кращої будущини. Одкидаючи вузький естетичний принцип і широкий з погляду бібліографічно-систематичний, натомість провідною думкою своїх нарисів кладу принцип громадського слугування письменства народові, тим широким масам трудящого люду, що кінець-кінцем дають життя, підпору і поживу всім заходам рук людських, а серед їх і письменству”. Н.л., зведена до тематично-проблемної основи твору,його доступності для широких мас, до ідейної спрямованості творчості митця, як показав досвід XX ст., залишала поза увагою стильове розмаїття письменників, естетичну рівноправність літературно-мистецьких напрямів, художнє експериментаторство митців слова. В. Петров (1946) показав, як критерій Н-л. зрештою призвів до методологічної подібності народницької критики С. Єфремова і марксистського літературознавства. Ю. Шевельов з цього приводу слушно нагадав, що терміни “народ”, “народність” виявилися деформованими у XX ст. “Небезпека була закладена, по-перше, в двозначності або й тризначності самого слова “народ”, яке часом означає націю, а часом простолюд, а часом населення, і дозволяє кожному демагогові непомітно переслизати з одного значення до другого. Спершу оголошувалося якесь літературне явище антинародним, бо його не розумів простолюд, а далі виходило, що проти цього явища треба мобілізовувати-органи безпеки, бо ж воно антинародне, отже, загрожує нації” (Ю.Шевельов. Критика поетичним словом//Світи Тараса Шевченка. — Нью-Йорк, 1991.). Н.л., тлумачена як вираження в художній літературі світовідчуття і ціннісних орієнтацій народу в доступній йому формі, призводить до класового поділу єдиного літературного процесу (якщо “народ” означає “трудящі верстви”) без врахування естетичного розмаїття художніх творів або збігається з національною своєрідністю літератури (якщо поняття “народ” тотожне поняттю “нація”). Н.л. — категорія передусім соціологічна, етнопсихологічна, а не естетична. Тому оперувати нею необхідно коректно, усвідомлюючи її евристичні можливості і вади