Макаронічний вірш (лат.роеsіа maccheronica, від maccheroni — макарони) — віршовий твір комічного ґатунку, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), вжитими за нормативами рідної мови автора, а також словесними покручами (“язичіє”, “суржик” тощо). Започаткований в Італії (XV ст.) з пародіювання латині. Деякі фрагменти М.в., в основу яких покладена макаронічна мова (“говорили все на “ус”), де висміювалася методика викладання латинської мови, спостерігаються вже в “Енеїді” І.Котляревського. До цього прийому пізніше зверталися і поети, перемежовуючи, скажімо, українську та польську чи російську лексику в досить комічний спосіб (С.Руданський, “Набожний ксьондз”, “Суходольський” “Ксьондзів наймит”, “Шляхтич” та ін.), і драматурги (М.Старицький, “За двома зайцями”; М.Куліш, “Мина Мазайло”), і прозаїки (А.Свидницький, “Люборацькі”; Ю.Андрухович, “Московіада”), показуючи руйнівну силу деморалізованих, зросіянізованих чи сполонізованих маргіналів.