Літературна критика (грецьк. critita — судження) — відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л.к. традиційно вважається складником літературознавства. Л.к. дає специфічне “знання літератури”, відмінне від “знань про літературу”, які виробляє літературознавство (теорія літератури, історія літератури). На відміну від звичайного читача критик “мову чуття перекладає на мову розуму”, свої враження, смакові оцінки “підводить під якісь вищі принципи” (І.Франко), аргументуючи їх, і в такий спосіб розгортає власні враження в логічні судження, що претендують на статус загальнозначимості. Цьому сприяє те, що у структуру досвіду літературного критика входить система філософсько-естетичних, теоретичних та історико-літературних знань, які опосередковують дію його естетичного смаку, практичні навики аналізу, інтерпретації різних текстів. Крім того, критик-професіонал володіє необхідним арсеналом методів і методичних процедур осмислення літератури, системою літературно-критичних жанрів. Л.к. цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних суспільних потреб. Л.к. — засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами. Основна суспільна функція Л.к. — регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими, правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви. Основні жанри Л.к.: рецензія, проблемна стаття, оглядова стаття, літературний портрет, есе, фейлетон, пародія, ювілейна промова, некролог, монографія, дискусійна стаття, лист-звернення до письменника, діалог тощо. Л.к. активно функціонує в органічному зв’язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

Меню