Лінгвістичні запозичення — слова (рідше морфеми, синтаксичні конструкції) чи стійкі словосполучення, засвоєні одними мовами з інших унаслідок географічних, економічних, політичних, культурних зв’язків між народами. Своєрідним різновидом Л.з. є калька — слово чи мовний зворот, повністю або частинами перекладений з іншої мови, наприклад, українське слово “півострів” — калька з німецької Halbinsel, “медовий місяць” — калька з французької мови la lime de тієї. Л.з. розрізняються за ступенем засвоєності, сферою, вживання, стилістичним забарвленням, походженням. Входячи в мову, Л.з. підпорядковуються її фонетичним та граматичним законам. Більша частина Л.з. засвоєна мовою цілком і не сприймається як чужомовний елемент. У мові художньої літератури, в деяких публіцистичних жанрах із стилістичною метою використовуються такі Л.з. як екзотизми, варваризми та соліцизми. У мовознавстві прийнято класифікувати Л.з. за джерелами їх походження: грецизми (еллінізми та візантизми), старослов’янізми, латинізми, германізми, галліцизми, тюркізми, арабізми тощо. Еллінізми — це слова чи мовні звороти, запозичені із давньогрецької мови. Наприклад, “Сувора, заглиблена в свої думи, але спокійна, одягнута в сріблясту туніку, у червоних сандаліях, з оздобленою перлами діадемою, Анна стояла на палубі дромона” (С.Скляренко, “Володимир”). Візантизми — слова чи стійкі словосполучення, запозичені з середньогрецької або візантійської мови. Сюди належать слова, засвоєні давньоукраїнською мовою у VIII-IX ст. внаслідок торгово-економічних зв’язків із Грецією та її колоніями на півночі Чорноморського узбережжя (лавр, мак, кит, парус, корабель та ін.). Значно більше візантизмів перейшло в давньоукраїнську мову через старослов’янську після прийняття християнства (назви предметів і понять церковно-релігійного вжитку — ікона, ангел, акафіст, Біблія, кадило; власні імена — Софія, Федір, Петро, Василь, Григорій і т.п.). Пізніші грецизми (бібліотека, граматика, історія, лексикон) з’явилися в українській мові в XVI-XVII ст., коли класичні мови стали навчальними предметами у школах України. Старослов’янізми — слова, запозичені із старослов’янської мови, що сформувалась у IX ст. на основі солуно-македонського діалекту староболгарської мови. Поширення старослов’янізмів пов’язане із запровадженням християнства в Київській Русі. Старослов’янізми вживаються в сучасній українській літературній мові в номінативній функції (область, учитель, глава (уряду), єдиний), проте більшість їх використовується як стилістичний засіб — для надання мовленню урочистості, піднесеності: “Паду в росу — в благословеннім лоні / землі своєї спокій віднайду, / усеблагій віддавшись обороні, / що провіщає всеблагу біду” (В.Стус). Поєднуючись із побутовою лексикою зниженого, згрубілого відтінків, старослов’янізми набувають іронічного, гумористичного та сатиричного забарвлення: “За богами — панства, панства / В серебрі та златі! / Мов кабани годовані — / Пикаті, пузаті!..” (Т.Шевченко). Основна маса латинізмів — Л.з. із латинської мови — була засвоєна українською мовою в XVI-XVII ст., коли в школах України було запроваджено вивчення грецької та латинської мов. Латинізми в основному мають книжний характер: аматор, фортуна, агресія, аудиторія, деканат. У художній літературі латинізми найчастіше використовуються як варваризми: “О, зразу видно, що отець табуля раса у цій справі” (І.Вільде, “Сестри Річинські”). Серед германізмів — Л.з. із германських (німецької, голландської, шведської) мов — виділяють давні Л.з., що з’явилися під час контактів східних слов’ян з германо-норманськими племенами (дума, майстер, Ігор, Олег, Ольга), а також слова із сучасних германських мов (бухгалтер, штат, ландшафт, джемпер, джаз, футбол тощо). Галліцизми — це Л.з. з французької мови, що ввійшли в українську, починаючи із XVII-XVIII ст. (квартира, дебют, амплуа, мадам). У мові художньої літератури вони нерідко використовуються як варваризми та соліцизми: “Вона поводилась завсігди так, мовби була чимось ліпшим від нас. Тепер стала ще дражлива, уста в неї якби забули усміхатися, стала, о, pardon, як ти” (О.Кобилянська, “Царівна”). Л.з. із тюркських мов — тюркізми — проникали в українську мову вже в найдавніші часи, але найбільше їх припадає на XII-XV ст. Ці Л.з. відбувалися переважно усним шляхом, тому тюркізми не сприймаються в українській мові як чужомовні елементи: базар, гарбуз, чайка, козак, чарка. Деякі пізніші тюркізми ще повністю не засвоєні мовою: акин, арик, калим, тюбетейка. Через посередництво тюркських в українську мову ввійшли арабізми — Л.з. з арабської мови (абрикос, алгебра, цифра, могорич, альманах). Л.з. є одним із шляхів поповнення лексики української мови.