Лейма (грецьк. leimma — надлишок, частка) — особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням нёнаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В.Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два випадки Л.: ∩ ∩ —/∩ ∩—/ ∩ V —/ V V — /. Л. чітко вирізняється у силабо-тонічному вірші, надаючи йому особливого смислового та психологічного звучання. Найбільше Л. поширена у павзниках (дольниках), що спонукало російського віршознавця Г.Шенгелі — прихильника теорії Л., розглядати її як замінник павзників.