Канцона (італ. canzone — пісня) — одна з форм середньовічної , лірики трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов’язана з культом дами. Вишукана будова К. була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної К. своя, оригінальна. Остання строфа — торнада — виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу К. поширилась у Північну Францію та Італію, були спроби її канонізації. Розквіт К. припадає на лірику Ф.Петрарки. Користувалися нею Данте Аліг’єрі, Дж.Боккаччо. Згодом K.j хоч і зазнавала певного піднесення, однак не прижилася у європейських літературах, перетворилася на стилізацію. Поменшена форма К., що вживалася в Італії, називалася канцонетою, у Франції — шансонеткою, позначеною заземленим стилем. В Україні К. відома за перекладами І.Франка, М.Бажана та ін. Українські поети до цієї форми зверталися рідко (В.Самійленко, цикл “Весна”, де, крім сонетів, є дві К.).

Меню