Інтернаціоналізм у літературі (лат. inter — між, natio — народ) — одна з форм міжнаціональних літературних зв’язків. її природність зумовлена міграційними процесами народів світу і взаємовпливами в культурі. І.Франко у статті “Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах” (1898) показав діалектичну взаємозумовленість засвоєння кожною національною літературою елементів чужомовних літератур згідно з власними духовними потребами, але він інтернаціональне тлумачив як міжнаціональне, спільне (навіть подекуди космополітичне), а національне — як органічний вияв духовного життя нації, яка все переплавлює на свій кшталт. Олег Ольжич у 1940, характеризуючи націоналістичну культуру, підтверджував: “Національність є невід’ємною прикметою кожної культури, навіть коли окремі елементи її є чужого (знову ж таки національного) походження. Може бути тільки більше або менше чужих елементів, що підлягають змінам під впливом тиснення національної природи”. Проблема для сучасного українського літературознавства полягає в тому, щоб не ототожнювати інтернаціональне з системою політичних поглядів, не зійти до ортодоксального марксизму-ленінізму, який вживав заідеологізоване поняття І. задля нівеляції національної сутності літератури.