Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio — поповнення, відновлення) — процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І.н. при в.х.л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного арсеналу естетики, психології, історії, соціології, з виникненням нових наук — семіотики, теорії інформації, культурної антропології, металінгвістики, . які по-своєму звертаються і до мистецтва, і до художньої літератури зокрема. Під впливом досягнень цих наук видозмінюється традиційне літературознавство як за своєю структурою, так і за методологічним оснащенням. Це виявляється в історичній динаміці (змінності і боротьбі) літературознавчих шкіл, напрямів (біографізм, компаративізм, культурно-історична школа, психологізм, формалізм, “нова критика”, рецептивна естетика, структуралізм, філософський постструктуралізм тощо) і в структурі знання про літературу, в критеріях оцінки художніх творів і літературознавчих праць. Поняття І.н. при в.х.л. включає організаційно-кількісний і логіко-пізнавальний (якісний) аспекти. У першому випадку йдеться про координацію, поєднання зусиль представників різних наук та наукових установ, які звертаються до художньої літератури як об’єкта дослідження під власним кутом зору. У другому — про використання літературознавцем (теоретиком, істориком літератури, літературним критиком, текстологом) здобутків інших наук при самостійному дослідженні та інтерпретації літературних явищ, текстів художніх творів тощо. У першому випадку акцент переноситься на організаційні форми роботи (погодження планів роботи, координація досліджень, проведення спільних симпозіумів, конференцій, видання праць тощо), у другому — на методологію дослідження, на субординацію методів, запозичених з інших наук, і осмислення їх евристичних можливостей при врахуванні своєрідності предмета дослідження. В україністиці процес інтегрування філософсько-естетичних, психологічних і лінгвоструктуральних досліджень у галузі літературознавства започаткували ще О.Потебня, І.Франко, С.Балей, О.Білецький, М.Гнатишак, Я.Ярема, продовжували в різних суспільно-політичних умовах (тому не з однаковим результатом) Л.Білецький, Д.Чижевський, Ю.Шерех, Г.В’язовський, Я.Розумний, Г.Грабович, М.Павлишин та ін.