Художня асоціація (лат. associatio — поєднання) — у психології — зв’язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших, подеколи ірраціональних. Така специфічна якість образотворення, зумовлена принципами схожості (чистий — божественний), контрасту (добро — зло), суміжністю в часі (весна — цвітіння) чи в просторі (поле — жито), постає наслідком естетичного освоєння дійсності та розбудови нових естетичних реалій, не тотожних будь-яким позаестетичним, але рівновеликих їм. Природа Х.а. викликала зацікавленість в античну добу (Аристотель, Платон), проте її вперше як термін, виповнений адекватним змістом, застосував Дж.Локк (1698). Велике значення Х.а. надавав І.Франко, вбачаючи в ній можливість “знайти наукове пояснення процесу поетичної творчості”. Він присвятив її висвітленню добру частину своєї праці “Із секретів поетичної творчості”, усвідомивши, що вона лежить в основі порівняння та поетичної градації. Це ж стосується й інших тропів, які сугестують різні типи образності (експресивно-смислову, символічну, зорову, слухову, часопросторову і т.п., зумовлюють явище синестезії, в усій повноті розкрите у збірці П.Тичини “Сонячні кларнети” (1918), вказують на невичерпний потенціал поетичного мислення, освоюваний Б.-І.Антоничем, Вірою Вовк, Еммою Андієвською, Р.Бабовалом, В.Голобородьком, М.Воробйовим, І.Римаруком, В.Герасим’юком, І.Калинцем та ін. Найнесподіванішими Х.а. насичена поезія М.Воробйова, як-от у триптиху “Дерево душі”:

Якби віднайти розколину

як то буває лице,
то крізь неї міг би я вгледіти,
як замулює шепіт у голці ока.
Яка росте огорожа
у багряному голосі осені,
як вапніє вечеря німого,
і себе на дорозі самого
ще й не раз.

Органічна сув’язь Х.а. як естетичного цілого набуває великого філософського узагальнення, зорієнтованого на осмислення основ першосутності людського буття.