Гра в літературній творчості — один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обґрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й.Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У праці “Homo Ludens” (“Людина-гравець”) він, називаючи характерні ознаки гри, стверджував, що гра це дія, яка відбувається у певних рамках часу й місця, у видимому порядку, за добровільно прийнятими правилами й поза, сферою необхідності чи матеріальної користі. Настрій гри залежить від нагоди. Сама дія, супроводжуючись почуттям піднесеності й напруги, виливається в радість і розслаб-лення. У цьому світлі стає зрозумілим порівняння поезії з грою, адже, як мовив П.Валері, у поезії “граються словами й мовою”. Гайзінга вважав, що “ритмічна чи симетрична організація мови, досягнення бажаного акцентування римою чи асонансом, зумисне приховування смислу, штучна й мистецька побудова фрази — усе це може бути виявами ігрового духу”. Проте він вбачав в поезії глибшу спорідненість а грою. Вона, на його думку, виявляється у структурі самої творчої уяви, звороті поетичної фрази, розвитку мотиву і у вираженні настрою — скрізь тут спрацьовує ігровий момент. Виявлення спорідненості художньої” літератури з ігровою діяльністю людини увиразнює проблему специфіки літератури, протистоїть спрощеному гносеологізмові в літературознавстві.

Меню