Гіпербола (грецьк. Hyperbole — перебільшення) — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього:

Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори — ним залиті.
Бунтують хвилі — думи і слова, —
І сонце генія над ним стоїть в зеніті

(І. Драч).

Літературна Г. закорінена в первісній міфології. Ознаки первісного світобачення, що правили за основу художньої творчості у пізніші часи, відбилися певними гранями у фольклорі (“Кирило Кожум’яка”, “Котигорошко” і т.п., у народній пісні: “А з тої могили видно всі країни, сиз орел літає”). Світова література знає чимало прикладів гіперболічних тропів (“Гаргантюа і Пантагрюель” Ф.Рабле; “Мандри Гуллівера” Дж.Свіфта; “Легенда про Уленшпігеля” Ш.де Костера; “Сон”, “Великий льох” Т.Шевченка; “Кола Бруньйон” Р.Ролана тощо). В українській поезії початку 20-х Г. набула пріоритетного значення (“В космічному оркестрі” П.Тичини, “В електричний вік” М.Хвильового, “Навколо” В.Сосюри і т.ін.), подеколи була визначальним чинником у творчості, наприклад, М.Вінграновського (збірка “Атомні прелюди”), подеколи перемежовувалась із метафорою, символом чи уособленням:

Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе.
І до інших йтимуть
Горді Ти

(В.Симоненко).

Протилежна Г. літота — художнє применшення.