Героїчний народний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів (колядки, думи, історичні (козацькі, гайдамацькі, опришківські, стрілецькі, повстанські та ін.) пісні, казки, легенди, перекази), в яких відображена воля, завзаття народу у боротьбі з ворогом, злом, кривдою, соціальним і національно-релігійним гнітом, прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних месників. У вужчому розумінні вислову український Г.н.е. — це думи та історичні пісні, тобто віршована різновидність героїчного епосу. Г.н.е. кожного народу формувався тисячоліттями і в різних народів має свої більш чи менш архаїчні форми: у вавилоно-ассирійців — поема про Гільгамеша, у тюрко-монгольських народів Сибіру, Тібету, Центральної Азії — богатирські поеми “Олонхо”, “Алпамиш”, “Манас”, “Дангар”, “Гесер”, у Стародавній Греції — “Іліада”, “Одіссея”, у грузинів — “Аміран”, вірменів — “Давид Сасунський”, у карело-фінів, давньоскандінавських народів — “Калевала”, саги, англосаксів — поема “Беовульф”, балади про Робін Гуда, у південнослов’янських народів — героїчні юнацькі пісні, у німців — “Пісня про Нібелунгів”, у французів — “Пісня про Роланда”. Український Г.н.е. виник у глибоку давнину, “жив довго в українських землях, складаючись в певні цикли та виробляючи певні загальні, типові поетичні образи, котрими орудувано при ріжних перерїбках і відмінах старих поем” (М.Грушевський. Історія укр. літ. — К., 1925. — T.IV). Його виразні сліди — в українській давній обрядовозвичаєвій поезії, казках, легендах, переказах. Яскравим прикладом героїчного епосу княжої доби є “Слово про Ігорів похід”, доби козаччини — думи й історичні пісні. Архетип давнього українського Г.н.е. у билинній традиції ретельно простежив М.Грушевський. Національний Г.н.е. часто служив грунтом, на якому формувався літературний епос — поеми, повісті, романи.

Меню