Формальний метод у літературознавстві — один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф.м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г.Вельфлін), музикознавстві (Е.Ганслік), невдовзі був застосований у літературознавстві (О.Вальцель), став основним у російській школі формалістів, які заснували ОПОЯЗ (Общество по изучению языка), Московський лінгвістичний гурток. Серед найвідоміших формалістів — В.Шкловський, В.Жирмунський, Б.Томашевський, Ю.Тинянов, Б.Ейхенбаум, Р.Якобсон, В.Прогш. Вони прагнули подолати дуалізм змісту і форми художнього слова, інтуїтивізм у науці про літературу, застосувати статистичні методи до вивчення поетичної мови, композиції, стилю художніх творів. Спочатку вивчали прийоми художнього зображення, далі — їх функції у структурі твору. Захищаючись від раппівської вульгарної критики, розширили сферу зацікавлень, враховуючи стосунки твору і контексту епохи.

Здобутки формалістів у вивченні естетики словесної творчості збагатилися працями М.Бахтіна, які одержали друге життя аж у 60-70-х. Ідеї формалістів, їх підходи до вивчення мистецтва слова живили методологію популярного протягом 30-50-х структуралізму, перетворили емпірично-смакове літературознавство на різновид точної науки. Критикуючи “однобічність” і “обмеженість” Ф.м. у л., деякі вчені вдосконалювали його прийоми, застосування в практиці цілісного аналізу літературних явищ (Ю. Лотман, М.Гей, М.Гіршман). В Україні, як свідчив П.Филипович (стаття “Українське літературознавство за 10 років революції”, 1927), формалізм у літературознавстві не прищепився. Пильною увагою до формальних особливостей літературних напрямів (стилів) відзначаються праці Д.Чижевського, зокрема його “Історія української літератури”. На жаль, він не мав послідовників в УРСР. Спроба Михайлини Коцюбинської застосувати в 60-х деякі прийоми структуралістів до вивчення літератури була піддана критиці, і тільки наприкінці 80-х — на початку 90-х відновлюється увага до проблеми поетики. Ф.м. необхідний і доцільний при вивченні структури художнього твору як мистецького явища в системному зв’язку з іншими методами.

Меню