Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф.л. і філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф.л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності. Ф.л. виявляється в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своєрідні етюди, вірші елегійного характеру тощо). Скажімо, в українській літературі 50-70-х XX ст. активно розвивався філософський сонет (М.Рильський, А.Малишко, Д.Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко (створюються вірші, генетично не пов’язані з традиційними жанровими формами. Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки — “Троянди й виноград” М.Рильського, “Мить і вічність” І.Муратова, “Дерево пізнання” Л.Первомайського, “Карби” М.Бажана. Тут важливу роль відіграє саме контекст.